Одного разу в приватній розмові один із братів-служителів похилого віку сказав: «Християни тепер – раби плоті». Не хотілося з ним згоджуватися. Однак після читання Біблії і роздумів мусив з ним згодитися: Так, теперішні християни у своїй переважній більшості – раби плоті! Плоть керує християнами. Керує їхніми бажаннями і поведінкою. Вона надихає їх об’їдатися, сваритися, а зрештою – і грішити. Усі церковні проблеми – невдоволення собою і людьми, ворожнеча, поділення, гріхопадіння і відверті єресі – результат плотського рабства. Віддають же себе в рабство плоті добровільно. Спочатку це виражається в невеликих поступках собі: трохи довше поспав, трохи більше з’їв, ніж потрібно, ради цього злегковажив деякими своїми обов’язками, а далі з’являються улюблені напої і страви, без яких не можемо обійтися, а за цим виникають пристрасті, задоволенню яких підпорядковується все життя. Рабство плоті солодке, хоча його наслідки дуже гіркі. Ось ця оманлива солодкість і є тим золотим ланцюгом, який тримає душі на прив’язі пожадливостей тіла, очей і життєвої пихи (див. 1Ів. 2:16).
Зацікавившись постом, почав розпитувати про нього в знайомих християн. Багато хто з них сказав, що постять щонеділі. Але, виявилося, постом вони називають відмову від сніданку. Почув і багато страшилок про піст: і про одержимість, і про дистрофію, і про страшні хвороби. Дехто ділився своїм негативним досвідом від посту: як боліла голова, яка була жахлива мігрень, як зводило шлунок, як кололо в боку, як душило, як не міг відкашлятися, як млів, як налягав якийсь страх і багато ще жахливого, від чого бідолашні постувальники швиденько бігли до столу і добряче наїдалися, і лише тоді полегшено зітхали. Вони були переможеними плоттю. У них не знайшлося сили довести розпочате діло до переможного кінця, до відчуття радості духу, вільного від диктату тіла, і закінчили піст на неприємних, негативних відчуттях. Звичайно, їх уже ні пряником не заманиш, ні батогом не заженеш до посту. Хоча, як сказали ті, хто по-справжньому практикує піст, все, те – нормально. Це бунт плоті, вона обурилася, що хочуть відібрати від неї владу. Варто було не прислухатися до неї, потерпіти – і вона заспокоїлася б. Але як би радів дух і душа. І сама плоть від цього тільки виграла б. Бо, за словами Поля Брега, плоть нерозумна. Вона просто хоче, навіть собі на шкоду.
Як же не втрапити в рабство плоті, а коли вже раб – то як звільнитися? Плоть потрібно позбавити їжі, щоб вона ослабла. Потрібно постити. Багатьом дуже неприємне слово «піст». Але воно пропонує цілющі ліки, які чомусь мало хто використовує. Люди здатні на фантастичну винахідливість, аби не постити. Вони їздитимуть на курорти, лікуватимуться довго в лікарнях, купуватимуть дорогі ліки, згодяться на всі ін’єкції й операції, в найкращому разі перейдуть на якусь дієту, тільки б мати можливість їсти. Знайдуть навіть духовне підґрунтя, щоб не постити. Наприклад, кажуть, посилаючись на пророка Ісаю: «Богу не потрібно, щоб ми мучили себе голодом, Він жде від нас праведного життя». Але як можна праведно жити, коли керує плоть. Без посту праведно жити неможливо. Той же самий Ісая не заперечує посту, а закликає, постячи, не грішити, не йти на повідку власних бажань, не виконувати своєї волі. Або ж кажуть: «Щоб постити, то треба мати духовну потребу». Під цим, зокрема, розуміється, що за себе постити не духовно. Так мало духовних потреб, що не можуть й вибрати. Зрештою, найбільша духовна потреба – це, як пишуть апостоли, очищення від давніх своїх гріхів (див. 2Петр.1:9), особисте освячення (див.1Сол.4:3). До того ж, «ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він» (Ів.9:31). То як ми можемо постити за очищення і спасіння когось, коли ще не постили за себе?
Хто хоче пізнати силу плоті, нехай попостить, і то не до обіду, а хоч би добу. Тоді він зрозуміє, чого варті всі його духовні заяви, всю серйозність своїх намірів. Хто хоче знати, хто він насправді, нехай попостить. Випливе наверх усе глибоко приховане і заявить про себе з такою реальністю і силою, що перелякається: невже це я. Піст дасть зрозуміти, що боротися з людьми набагато легше ніж зі своєю плоттю, зі своїм старим чоловіком. І той, хто по-справжньому постив, стає поблажливішим до людей і вимогливішим до самого себе.
Перечитуючи Біблію, зауважимо, що кожна почута молитва cупроводжувалася постом. Коли на Юдею, над якою царював благочестивий Йосафат, сунуло величезне військо, то цар злякався «і постановив звернутися до Господа. І він проголосив піст на всю Юдею» (2Хр.20:3). Як наслідок, молитва була почута – і Бог чудесним способом дав спасіння народу Юдеї: вороги перебили один одного, а євреї прийшли на поле битви, щоб зібрати трофеї.
Священик Ездра, відпущений царем Артаксерксом з місця полону в Єрусалим разом з народом та зі скарбами для храму, боячись ворогів і соромлячись просити в царя охорони, ось що зробив: «І проголосив я там піст, над річкою Агавою, щоб упокорятися нам перед лицем нашого Бога, щоб просити від Нього щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку… І постили ми, і просили нашого Бога про це, і Він дав нам ублагати Себе» (Езд.8:21,23). А потім євреї благополучно добралися до Єрусалима.
Коли Гаман з дозволу царя видав указ про знищення євреїв у всій Перській імперії, то «в кожній окрузі та місці, куди доходило слово царя та його закон, були для юдеїв велика жалоба, і піст, і плач, і голосіння, а веретище та попіл були ложем для багатьох…» (Ест.4:3). Цариця Естер, бажаючи врятувати свій народ, говорить своєму дядькові Мордехаєві: «Іди, збери всіх юдеїв, що знаходяться в Сузах, і постіть за мене, і не їжте й не пийте три дні, ніч та день. Також я та дівчата мої будемо постити так, і так прийду до царя, хоч це не буде за законом. А якщо я загину, то загину…» (Ест.4:16). І після посту ситуація чудесно перемінилася: цар прийняв царицю Естер, прислухався до її благань і перемінив милість до Гамана на гнів, а гнів до євреїв на милість. Народ ізраїльський був врятований, ще й помстився своїм ворогам. Можна нагадати і про триденний піст ніневітян і Боже змилування над ними, що дуже обурило Йону. І про сорокоденний піст Мойсея та Іллі, пости Даниїла, які супроводжувалися присутністю Божою і Його великими діями. Про те, який уважний Бог до посту, що Він на Нього не може не відповісти, знав і пророк Йоіл. Тому в час бід закликає народ Ізраїля: «Оголосіть святий піст …і кличте до Господа» (Йоіл1:14).
У Новому Заповіті також часто згадується про піст. Сам Ісус постив сорок днів перед своїм земним служінням. Він ніколи не заперечував посту. Але вказував, яким має бути піст. А саме: не формальним заходом про людське око, а наповненим мети і навіть радості від очікуваної відповіді: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно (Мт.6:16-18). Господь Ісус, знаючи велику прихильність Отця Небесного до того, хто смиряє свою плоть постом, і ту благодать, яку отримує сама ж плоть людини, дух і душа її, цими словами ніби говорить: піст – не обов’язок християнина, не тягар, а його привілей, це спосіб з’єднатися з Отцем Небесним і відчути повноту радості від Його присутності. Тому, вмийся, коли постиш, радій, бо це свято твоєї душі.
Правда, фарисеї докоряли Ісусові і Його учням, що вони не виконують їхніх приписів про піст, на що Ісус відповів, що ще прийде їхній час постити. І справді, цей час прийшов: після вознесіння Ісуса Христа апостоли багато постили. Сам апостол Павло зізнається, що часто перебував у постах (див. 2Кор.11:27). Як казав він: «…Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1Кор.9:27). А хіба умертвиш і зневолиш свою плоть, промовляючи благальні молитви на повний шлунок, навіть кількагодинні, як це роблять теперішні християни? Мабуть, що ні. Вона, вгодована вишуканими наїдками, у повній силі і диктуватиме свої умови. Їй треба зменшити раціон або й повністю відігнати від годівниці
В Діях апостолів згадується, що одного разу в церкві Антіохії постили пророки та вчителі. І ось, «Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх! Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили» (Дії13:2,3). Такий результат посту. У тій же Антіохії та в містах навколо неї апостоли, коли рукопоклали пресвітерів по Церквах, то «помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували» (Дії 14:23). Подібні місця Святого Письма спонукають думати, що піст для християн Нового Заповіту був нормальним явищем і часто практикувався. Вони вірили Божому слову.
Християни теперішнього часу нехтують постом. Навіть бояться посту, вишукуючи будь-які причини, щоб його уникнути. Посилаються на свою фізичну і духовну неготовність постити, на хронічні захворювання, знаходять якісь духовні підстави, біблійні і позабіблійні обґрунтування, аби тільки не смиряти свою плоть. Або ж обманюють себе й інших, що вони постять, протерпівши з горем пополам кілька годин. Через це скрізь панує старий чоловік.
Настанови Христові про піст перегукуються зі Словом Божим в устах пророка Ісаї. Бог переконує Свій народ, що коли він буде правильно постити, тобто не тільки буде утримуватися від їжі, але й від зла, то: «Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я! …І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!» (Ісаї 58:8-12). Уявляєте, після посту Господь нагороджує ясністю розуму і радістю душі (засяє наше світло), позбавляє хвороб (рани заростуть, зміцняться кості) і дає відчути, що то є справжнє здоров’я (будемо мов пишний сад, мов невичерпне джерело). А основне – дарує глибокий зв'язок із Собою, обіцяє відповідати на наші молитви. Неймовірно, але реально, і є багато добрих свідчень про це.
Звичайно, в першу чергу піст діє на ту людину, яка постить. Вона очищується і тілесно, і душевно, і духовно. Господь починає дуже активно працювати над тією душею, яка заявила про свої серйозні наміри постом. Через це багато хто й боїться постити, знаючи, що Господь візьметься насамперед за нього, а не за того, за кого він постить, Господь почне розчищати саме його колодязь, а коли з нього заб’є чиста вода, приступить і за інших. А мінятися мало кому хочеться, бо так комфортно в своїх звичках і принципах, змінювати ж свій характер – так боляче. Однак, переболівши з Господом в посту – винагороджуємося духовною свободою. І тоді Господь чує наші молитви за себе і за інших.
Хто хоче змін в собі і в людях без посту – нічого в нього не вийде. «Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом» (Мт.17:21), – сказав Ісус. І Його слова стосуються не тільки конкретного демона в конкретному чоловікові, про якого йдеться в Євангелії, а всякої залежності (чи то гріха, чи то маленької негативної риси характеру), бо за нею стоїть певна недобра духовна сила.
Хочемо змін, хочемо сприятливого Божого втручання – постімо. Піст – запорука успіху всякої цілеспрямованої духовної дії.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Cтатья отличная. если боротся с грехом усердней еще много чего откроется потому что реформация не закончилась... она продолжается!!! только почему-то слишком медленно.... Спасибо за статью!!!
Ошибочный стереотип об Агари и Измаиле - Николай Погребняк Зачастую мы даже не задумываемся над тем, насколько ошибочными бывают стереотипы, сложившиеся в нашем сознании. И особенно способствуют этому изображения порождённые фантазией художников. Возьму, например, библейский сюжет: \"Авраам отсылает из дома Агарь с сыном, Измаилом\".
Проза : Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью:
Исповедь Фореста Гампа
Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем
> ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так:
> работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в
> 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти
> поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая
> судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по
> стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном
> радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил ,
> горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта
> он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго
> искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в
> типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные
> строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не
> привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то
> старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в
> Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние
> проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика
> муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в
> Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться
> со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время
> он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после
> смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как
> диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от
> этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с
> Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот
> орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном
> состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все
> графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня
> коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я
> приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о
> тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С
> произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня
> эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в
> Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает
> мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к
> обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в
> семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном
> через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он
> отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих
> строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам
> хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в
> ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел
> его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает
> свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил
> после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не
> посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках
> ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место
> корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в
> редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал
> с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим
> людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но
> у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то
> его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот
> салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать
> Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб
> ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на
> мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары
,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото
> для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где
> разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах
> -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в
> Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму,
> в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил
> оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в
> понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду
> и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную
> прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов